Костянтин Бондаренко — викладач фізичного виховання в одній зі столичних шкіл. Цього навчального року Костянтин та його команда юних баскетболістів візьмуть участь у Київській шкільній баскетбольній лізі. На жаль, в учнів школи № 286 наразі немає зали, аби повноцінно тренуватися, але хлопці не падають духом й оптимістично налаштовані на подальші змагання. Тренер однієї з команд КШБЛ розповів про настрій своїх підопічних, а також про свої очікування від майбутніх поєдинків у межах регулярного чемпіонату.

— Костянтине, як ви дізналися про цей проект?

— Від Районного управління освітою. Методист району зателефонував мені й поцікавився, де в нас є команди. Я запропонував свою. Правда, ми тренуємося досить нетривалий проміжок часу — максимум, півроку, адже працюю я тут нещодавно. Незважаючи на це, ми дуже хочемо взяти участь у Київській шкільній баскетбольній лізі, здобути досвід, подивитися, як грають інші. Будемо розвиватися.

— Розкажіть трохи про себе. Чи займалися ви раніше баскетболом перед тим, як стати вчителем з фізичного виховання?

— Авжеж, займався баскетболом. Я народився в Луганській області. У роки, коли був ще дитиною, баскетбол був досить непогано розвинений на Луганщині - багато уродженців саме цієї області грали і по всій Україні, і в усьому світові. Тож «луганська школа» була гідного рівня. Я виступав за збірну свого міста Ровеньки, тренуючись у дитячо-юнацькій спортивній школі й граючи на позиції нападника. Після закінчення школи вступив у Вінницький педагогічний інститут. Варто зазначити, що в ті часи саме представники «луганської школи», навіть можна сказати «ровеньківської», склали тодішній баскетбольний осередок у Вінниці. Після випуску з інституту, на жаль, моя спортивна кар'єра добігла кінця. Я повернувся додому і почав працювати тренером у спортивній школі, популяризувати баскетбол на рідних теренах. Через певні обставини я перебрався до Києва та почав працювати в місцевій школі. Безперечно, хочеться підтримати ідею баскетболу, зокрема, шкільного, й у столиці. На мій погляд, майбутнє саме за шкільним баскетболом.

— Як вам сама ідея проекту? Чи варто було б розширювати чемпіонат до національного рівня?

— Авжеж, варто було б. Ми часто винаходимо велосипед, а простих речей не помічаємо. От, наприклад, система спортивних шкіл. Я працював директором такого закладу певний час свого життя. І всі ми знаємо, які колосальні витрати йдуть на переїзди в інші міста, аби команда взяла участь у змаганнях. Із цією проблемою я зіткнувся буквально нещодавно, коли був на фіналі спартакіади України з баскетболу. Там було лише шість команд. Уявляєте? Ми розуміємо, що це дуже мало. Невже по всій Україні лише шість команд? А насправді ж в одному Києві можна створити силу-силенну збірних того рівня, який я бачив там. У кілька разів більше. Необхідно просувати в маси шкільний баскетбол, розвивати дитячі спортивні секції. Ці всі проблеми походять від нашої колишньої бідності, економії на дітях.

— Можливо, ви бачите якісь негативні аспекти цієї Ліги? Якісь проблеми, що можуть стати на заваді її розвитку?

— Проблеми, авжеж, будуть. Це стосується фахівців, у першу чергу. Секцією баскетболу в школі хто опікується? Викладач фізичної культури. Безперечно, він необов’язково має бути тренером із баскетболу. Тому спершу буде відчуватися нестача кваліфікованих кадрів — це головна проблема. На мою думку, аби зробити цей проект життєздатним і масштабним, потрібно пробивати таку ідею в масі - щоб тренери з ігрових видів спорту працювали в школі. Ця система не є новою. Як гарний приклад — США. Баскетбол там один із найпопулярніших ігрових видів спорту.

— Чи багато було охочих взяти участь у Лізі саме у вашій секції?

— Спочатку якось не дуже багато людей зацікавилися проектом. І, може, добре, що ми зупинились на старших хлопцях, зробили саме такі змагання. Тому що минулого року я хотів набрати дітей молодшого віку. Але якось не вийшло. Чи то традиції не було в школі, чи ще щось. Тут раніше тренери з різних ігрових видів спорту працювали, але баскетбол… Відверто кажучи, його рівень мене дещо здивував. Особливо, враховуючи те, що це київська школа. Скажемо так, я приїхав із глибинки й очікував побачити розвинену баскетбольну інфраструктуру. Але саме в цій школі про баскетбол знали дуже мало. Це мій суб'єктивний погляд. Щодо секції, то людей зібрали — десять осіб. Є досить непогані хлопці, із якими можна буде працювати, так би мовити, «на перспективу». У складі нашої команди здебільшого гравці 2001−2004 року народження, 9−11 клас, кілька осіб з 7-го. У принципі, це правильно — з цього віку й треба починати.

— Ви берете участь у КШБЛ зі своїм спортивним майданчиком? Готові приймати матчі?

— На жаль, поки що ми до цього не готові. У нас зараз капітальний ремонт у навчальному закладі, який затягнувся ще з літа. Тому перші матчі ми однозначно будемо проводити на виїзді.

— А як же ви тоді відпрацьовуєте свою майстерність? Як проводите тренування?

— «На пальцях» ми їх проводимо. Поки погода ще дозволяла, кілька разів грали на вулиці. Але ж осінь у цьому році дощовита, ще й сніг випав. У поточному навчальному році, на жаль, наші справи саме такі. Поки що будемо вчитися, а впродовж змагань, я сподіваюсь, будемо грати все краще і краще.

— Як діти поставилися до того, що зможуть узяти участь у цьому проекті?

— Діти дуже раді. Я їм ще сказав, що для них форму зшиють і видадуть, то взагалі стався справжній ажіотаж. Але, на жаль, у нас зараз зали немає, як я вже казав раніше. Тож складно готуватися до змагань. Тому я сподіваюсь, що ми зможемо потрапити 30-го листопада на відкриття КШБЛ, залишитися в залі й хоч трохи покидати м’яча в кільце (сміється).

— Що можете розказати про склад вашої команди?

— Я набрав учнів «з нуля». За теперішніми стандартами, усі кажуть, що їм уже пізно починати грати. Але я б не квапився з висновками. Авжеж, ми зараз теж втрачаємо час через відсутність зали для тренувань, але все одно… Ніколи не пізно починати грати. Якщо хлопець здібний, талановитий і є умови для тренувань, є стимул — ніколи не пізно починати. Маса прикладів в історії, коли видатні баскетболісти починали виступати вже в старшому шкільному віці і все в них чудово виходило.

— Як узагалі відбувався відбір гравців?

— Коли ти лише починаєш працювати тренером, ти приходиш у школу, масу інформації не знаєш. Відбір трохи ускладнюється… Але згодом ти бачиш усі можливості дітей, зокрема, психологічні й фізичні. Тому в школах завжди простіше з відбором. У принципі, обираю гравців просто під час уроків фізичного виховання. Як я зазначав раніше, майбутнє за шкільним баскетболом. Тренер, працюючи в школі, бачить усіх і кожного. Будь-яка людина, яка є більш-менш перспективною, потрапляє у твоє поле зору.

Варто додати, що більшість гравців приєднуються до клубів, ясна річ, через гроші. Саме тому так мало охочих грати за збірну навчального закладу. Щодо спортивних шкіл… Вони фактично безкоштовні, але ми розуміємо наскільки: поїздки, форма… Ми втрачаємо масу перспективних виконавців через матеріальну складову. Тому повернімося до моєї найулюбленішої тези — майбутнє за шкільним баскетболом. Я усвідомив це ще в 1995 році, коли працював директором спортивного навчального закладу в Ровеньках. Тренер із ігрових видів спорту все-таки має працювати в шкільному штаті, аби не пропускати талановитих виконавців.

— Ви можете зараз когось виділити з команди? Чи є у вас свій Леброн Джеймс?

— Ні, поки що не можу. Наш склад, авжеж, оптимальний, але, чесно зізнаюся, що ми не треновані. Однак, дуже хочемо взяти участь у Лізі.

— Чи знайомі ви зі своїми суперниками з КШБЛ?

— Так, знайомі з деякими. Наприклад, наші сусіди — школа № 269. Там хлопці молодші, але вони займаються більше. На базі їхнього навчального закладу працює баскетбольний клуб «Тейваз». Ми навіть із ними матч проводили минулого року. Зуміли їм забити понад 40 очок. Вони, мабуть, нам забили під 80, але то вже така справа. Головне — матч відбувся, і досвід ми отримали.

— Як ви взагалі організовуєте тренувальний процес? Чи можна вас назвати справжнім спортивним ентузіастом, який ладен працювати зі своїми учнями і вдень, і вночі?

— На сьогодні я вже встиг попрацювати тренером досить тривалий час — усіляке було. Але мені завжди казали, що я з дітей роблю фанатів баскетболу. Я ніколи не хотів цього. Не знаю, як це виходить. Мій головний принцип — не шукай талановиту дитину. Вона тебе сама знайде. А для цього потрібна Шкільна ліга, аби охопити більшу кількість дітей. От це головний принцип. Варто зазначити, що з моїх вихованців деякі грали в Суперлізі, у БК «Київ», і в «Кривбасі». В Алчевську теж хлопці виступали. Це була досить сильна команда, що грала у Вищій лізі. Я так розумію, їм фінанси не дозволяли далі потрапити. Там була непогана «школа». Той самий Дмитро Базелевський (прим. — майстер спорту СРСР, екс-гравець національної збірної України, один із засновників КШБЛ) також є випускником тієї «школи». Будемо сподіватися, що мої теперішні підопічні не будуть останніми.

— Що може принести вашим гравцям участь у Лізі? Окрім того, що вони, авжеж, зможуть грати краще.

— Кругозір розширять, подивляться, як грають інші хлопці. Зможуть поспілкуватися з однолітками, урешті-решт. Фізичний розвиток.

— Як ви думаєте, чи буде змога в хлопців після участі в КШБЛ потрапити на якогось менеджера і згодом стати членом команди рівня Суперліги або навіть вище?

— Я думаю, що Шкільна ліга саме для цього й була створена. Це її головне завдання і призначення — відібрати перспективних гравців.

— Як налаштовані ваші хлопці на новий змагальний сезон? Ваш настрій, я бачу, досить оптимістичний.

— Сподіваюся, що по-бойовому. Авжеж, вони хочуть грати. Це однозначно. Баскетбол — цікавий ігровий вид, що вміщує в себе майже все. Скажемо так, цей спорт гармонійно розвиває дитину не лише фізично, а й психологічно, розкриває її особистість.

— Я досить багато спілкувалася зі школярами з різних навчальних закладів. Багато з них не поділяли ідею Шкільної ліги, аргументуючи це тим, що ніхто з них не має часу, аби ще й тренуватися і виступати за школу. Чи зіштовхувалися ви з такими настроями?

— Це зрозуміло й очевидно, що існують такі настрої. Думаю, що в КШБЛ будуть грати команди, які десь тренуються — у клубі чи в спортивній школі. Але ми братимемо участь, так би мовити, тільки «за регламентом» — будемо грати й тренуватися тільки в межах нашої школи.

— Які ваші очікування від цього турніру в цілому?

— Хочу побачити, як розвиваються мої гравці. Щодо перемоги… На перемогу потрібно розраховувати завжди. Як кажуть: «Поганий той солдат, який не мріє стати адміралом». Найголовніше для нас — це участь у змаганнях, здобуття певного досвіду, контактів, знайомств. На це ми й розраховуємо.

— Які ваші побажання для Київської шкільної баскетбольної ліги?

— Побажання? Що ж, це буде непоганий експеримент. Певні види спорту «звучать» на законодавчому рівні, їх підтримують чиновники, наприклад, це стосується карате — дуже популярний спорт. А баскетбол «звучить» хіба що на рівні любителів і ентузіастів. Ця ідея здобуде потрібного розголосу й розвитку лише за однієї умови — наявності професійних кадрів у школах, а також розповсюдження цього проекту спочатку столицею, а потім, можливо, й усією країною. Варто зазначити, що ставка тренера в секції - це вже не такі й великі гроші для КМДА, тож можна було б проспонсорувати. Сподіваюсь, що цей проект зможе себе реалізувати в повній мірі. Бажаю всім учасникам змагань та їхнім організаторам успіхів!

Спілкувалася Катерина Годунова